Слова заголовку я обрав не випадково - коли у мене виникло бажання написати про свою недавню поїздку до столиці України.
Але перед своїми рядками про враження - маю бажання написати як я в 2005 році вступав у Львові до при партійної молодіжної організації(партії, яка себе сама ототожнювала з Майданом), в яку зі мною прийшли і мої друзі. В коридорі перед кабінетом президії, де засідали так звані керівники даної молодіжки ми простояли приблизно 4 години. А в кінці вийшов один пан, який зовсім був не молодого віку та повідомив про те, що через зайнятість і перегруженість справами сьогодні ні мене, ні осіб, що прийшли зі мною(хоча було на перед про все домовлено) прийняти в організацію не можуть. Тоді я разом з побратимами зайшов до них на зібрання та сказав, що до організації з таким нікчемним керівництвом - у нас вже і бажання вступати не має. Вийшовши на вулицю, всі були одностайної думки - така організація не буде мати перспективи власне через поганий менеджмент її верхівки. Так і вийшло, незважаючи на великі вливання коштів у бренд організації – вона швидкими темпами спускалась на дно української політики.
26 травня 2011 року я приїхав до Києва на зустріч з представниками нашої організації зі східних та центральних областей. Зранку відбувалась спланована зустріч, якою усі присутні залишились задоволенні. Тому після неї у мене був вільний час до вечірнього поїзду назад до Львова.
Зателефонувавши до Вікторії Лісничої, заступника міністра культури я попрямував до вулиці І. Франка, де і знаходиться дане міністерство. З відти разом з панією Вікторією ми попрямували в майстерню творчого дуету Липовки-Рубан, які є представниками родини скульпторів знаної не тільки в Україні, а й за її межами.
Зустрівши як ввічливий господар, знаний скульптор Віктор Липовка провів нас до своєї майстерні, де попровадив нас у дивовижний світ мистецтва, яке промовляє скульптурною мовою до кожного хто намагається збагнути світ через необ’ємне світовідчуття митця дарованого йому Богом.
Вже в середині маленької, проте гарно впорядкованої виставкової зали, перед оглядом кожної скульптури Олександра Рубан(дружина Віктора Липовки) розповідала про кожний фрагмент, ніби знаючи, на, що саме ти вдивляєшся у мить оглядового занурення у вічність. Ось так і не помітивши пройденого часу в майстерні, ми сиділи за столом, попиваючи чай та вслухалися у неймовірні розповіді родини, яка творить сучасне українське мистецтво.
Саме за столом Віктор Липовка розповів Вікторії Лісничій, що в Китаї готується алея зі скульптур письменників з усього світу, проте Україна, на жаль практично єдина держава, що не буде представлена у цій алеї, хоча офіційний оргкомітет, який готує алею одобрив та затвердив скульптуру Миколи Гоголя, яку підготував пан Віктор. Після цього пані Вікторія підхопила розповідь скульптора та висловила готовність посприяти у вирішення такого питання, адже українські письменники заслуговують бути культурним надбанням усього світу.
Таким чином у цей день у Києві я побачив, що молоді українські менеджери, які на своїх місцях намагаються професійно, а головне ефективно, без зайвої помпезності та бюрократії вирішити та допомогти у популяризації українського мистецтва у світі. Адже брендом країни є не політична система, а її національна культура.
Тому прийшов час позбутися керівництва, яке тягне шлейф ще з радянського минулого і живе за бюрократичними догмами неіснуючої держави та пройденої епохи.
Зміни стереотипи – обери майбутнє!
Головний Провідник Всеукраїнської ініціативи «Національний Фронт» Остап Стахів
