Справжня Європа без ЄС

Мало хто знає, що маленька гірська держава Швейцарія не входить до ЄС. Але при тому ще живе і живе досить непогано. А також мало хто знає, що у Швейцарії останні 50 років при владі націоналісти.

У цій статті ми хочемо показати на наочному прикладі як можна пройти процес державотворення в позаблоковому статусі та розвінчати міф про домінацію ліберальних та розкладаючих течій у Західній Європі.

Швейцарська народна партія

(ШНП, нім. Schweizerische Volkspartei - SVP) — права консервативна націоналістична політична партія в Швейцарії. Офіційний день утворення партії — 22 вересня 1971, однак передісторія партії починається в 1917, коли була утворена Цюріхська селянська партія. У 1971 році відбулося об’єднання Партії селян, бюргерів і ремісників і Демократичної партії кантонів Гларус і Граубюнден. Партія і її попередники входять в уряди з 1959 року.

Швейцарська народна партія у своїй політиці притримується консерватизму, економічного націоналізму та євроскептицизму, дотримується націоналістичного напрямку. Одні з головних пріоритетів діяльності ШНП — обмеження імміграції та захист нейтралітету Швейцарії. Партія також виступає за знижен- ня податків, державних витрат. У 1992 вона була фактично єдиним противником приєднання Швейцарії до Європейської економічної спільноти (ЄЕС) серед партій і добилася проведення референдуму з цього питання, на якому громадяни країни відкинули ідею приєднання до ЄЕС.

Останнім часом ШНП завойовує найбільшу кількість голосів виборців у по- рівнянні з іншими партіями: на виборах у 1999, 2003 роках партія перемагала. На парламентських виборах у жовтні 2007 ШНП отримала 29% голосів і за- воювала 62 місця з 200 в Національній раді (парламенті) країни багато в чому завдячуючи активній діяльності члена партії Христофа Блохера. Таку кількість голосів не вдавалося завоювати жодній партії з 1919 року після введення пропорційної виборчої системи. Часто націоналістичні гасла партії знаходять підтримку у населення у зв’язку з дуже великою кількістю іноземців в країні (приблизно 20% від усього населення Швейцарії — іноземці).

Саме за ініціативою Швейцарської народної партії 29 листопада 2009 у країні відбувся референдум про заборону будівництва в країні мінаретів, що «сприяє ісламізації країни». У результаті 59% виборців підтримали заборону на це будівництво.

На референдумі 28 листопада 2010 за пропозицію Народної партії громадяни Швейцарії 53% підтримали ідею автоматичної депортації іноземців, визнаних винними в важких злочинах: убивство, зґвалтування, пограбування, торгівлю наркотиками.

Невже знову: Грушевський, Винниченко і Петлюра…

Сьогоднішні події в місті Києві нагадують до болю дуже негативне порівняння із подіям 1917 року, коли український народ дозрів до власної політичної еліти, але «еліта» не дозріла до тієї ж свідомості власного народу і не була готова вести за собою скривджений люд.

Революційно настроєні люди почали прибувати в Київ ще з вчорашнього вечора, зранку їх потік лився усім містом, а перед 12 дня вщент заповнював усі куточки столичного центру…

Незабаром пішла перша хвиля, яку відчула нелегітимна Київська міська рада, яку так часто полюбляли «штурмувати» опозиціонери. Але як тільки розпочався справжній штурм - «опозиція» назвала штурмовиків провокаторами…

…Далі більше. При штурмі на банковій АП, яку намагаються взяти простий люд для парламентської опозиції – штурмовиків знову називають провокаторами.

Мені на жаль уся ця ситуація нагадує події 17 липня 1917 року – коли 2-гий український полк імені Павла Полуботка за декілька годин вирвав з рук представників Російської імперії усі головні установи, заарештував усіх військових та державних діячів імперіалізму та передав ключі від скарбниці та тюрем Центральній Раді на чолі з Грушевським. Також у ЦР для боротьби за молоду державу знаходився у запасі ще 1-ший український полк імені Богдана Хмельницького. І коли уся повнота влади на Україні перейшла до рук ЦР, то Грушевський і компанія вислала на Румунський фронт 2-гий український полк імені Павла Полуботка, а 1-ший український полк імені Богдана Хмельницького поїздом було відправлено за межі Києва – де їм у спину з гармат при виїзді з міста ударили білогвардійські війська. Пізніше усіх арештованих представників царату ЦР випустила з тюрем, віддала їм ключі від держустанов, а також від скарбниці…

Ця сумна історія на мій погляд повторюється і сьогодні у місті Києві. Коли люди з готовністю віддати себе в жертву хочуть здобути для парламентської опозиції(Кличка, Яценюка і Тягнибока) всі ключові пости діючої влади, а їх у той же час називають не інакше як провокаторів. То для чого тоді сьогодні було оголошено про масовий приїзд на революцію, якщо опозиціонери ходять по прес-конференціях а не на чолі революційно налаштованих(як того і закликали «опозиціонери») людей.

Що ж, надіюсь відповідь на запитання, яке поставлено в заголовку ми дуже скоро отримаємо. Адже події відбуваються неймовірно швидко і інтенсивно. Революція панове!

Голова Проводу ГО «Ідея Нації» Остап Стахів 

Режим підписав собі вирок

30 листопада в українській новій історичній добі стає відправною точкою для кожного українця. Кривавий розгін мирної демонстрації спецпідрозділами «Беркут» о 04:00 ранку сколихнув заспане українське суспільство. Тож сьогодні кожен громадянин повинен перейти до активного наступу за понівечених та покалічених людей на Майдані Незалежності, за знущання та катування по райвідділах МВС, за зґвалтованих та убитих українців представниками режиму, за вкрадені землі та підприємства мародерами-олігархами, за свою честь, гідність і право на успішне майбутнє.

Епіцентром наших дій має стати Київ, його вулиці, майдани та площі мають належати виключно українській революції. Тільки йдучи поряд з кожним плече в плече наш бойовий дух наростатиме і наші очі дивитимуться на небезпеку без страху. Сьогодні ми проходимо випробування часом на міцність наших надій та можливість на майбутні звершення.

Режим підписав собі вирок, ми ж повинні його виконати!

Голова Проводу ГО «Ідея Нації» Остап Стахів