Шукати в цьому блозі

понеділок, 26 вересня 2016 р.

Україна – незалежна? або як ліберали знищують її суверенітет

Сьогоднішні внутрішні проблеми України(втім, які і вчорашні) є прямим наслідком втрати нашою країною Повного Державного Суверенітету. Перш ніж вияснити, коли ми його втратили, потрібно розібратися з термінами. Отже, що таке Повний Державний Суверенітет?

Він складається із п’яти суверенітетів: 
1. Визнання міжнародним співтовариством території держави; наявність прапора, герба і гімну. 
2. Дипломатичний суверенітет – можливість проводити незалежну міжнародну політику. Дружити з ким вважаєш необхідним, ворогувати з ким вважаєш за потрібне. 
При наявності дипломатичного суверенітету включаються об’єктивні процеси, які диктують необхідність отримання двох наступних суверенітетів. Адже дипломати в своїй діяльності завжди рахуються тільки з реальними фактами, а саме – з військовою силою і сильною економікою. 
3. Військовий суверенітет – можливість дати відпір агресорові і убезпечити безпеку собі і своїм союзникам.
4. Економічний суверенітет – розвиток економіки і виробництва, достатнє для забезпечення своїми силами подальшого розвитку країни. 

Все? Ні, не все. Є ще і п’ятий суверенітет, і, як показує наша історія, він являється найважливішим. За його відсутності і починається шлях в прірву. 
5. Культурний суверенітет.

Підведемо підсумки. Тільки при наявності всіх п’яти суверенітетів можна говорити про наявність Повного Державного Суверенітету.

Для прикладу пропоную порівняти 1991 та 2016 роки. Наскільки суверенітети в Україні з роками втрачались чи набувались. Отже, почнемо з 1991 року: 
1. Україну визнало міжнародне співтовариство, територія України відповідала юридично і фактично у нашому підпорядкуванні. Верховна Рада України прийняла прапор, герб та гімн.
2. На дипломатичному рівні Україна проводила досить самостійну політику маневруючи між Сходом та Заходом. 

3. Військовий суверенітет не підлягав сумніву, у нас була практично міліонна армія, а за ядерним потенціалом ми були третіми у світі. 
4. Економічний суверенітет – ми практично усім себе забезпечували, як в продуктах харчування так і у виробничій сфері важкої та легкої промисловості. Адже промисловість тоді ліберали ще не встигли «прихватизувати», а також не встигли ще ввести «вільний ринок», який і добив українські підприємства. Звісно, що важко нам давався перехід до своєї національної валюти, але якщо б зберегли виробництво, а не дали «реформаторам» порізати його на метал, то результат був би зовсім іншим… 
5. Культурного суверенітету в той час не було. Всі ганялися за імпортними шмотками та гумовими жуйками. Захід тоді вважався передовим, а своя країна – відсталим «совком». Не кажучи, що ми практично не випускали українських фільмів, а «вживали» іноземну продукцію.


Тепер шановний читач, пропоную нам пройтись по всіх п’яти суверенітетах у 2016 році і порівняти, наскільки Україна сьогодні може відповідати Повному Державному Суверенітету. Отже: 
1. Прапор, герб та гімн у нас є. Україну визнає світове співтовариства, зокрема повністю територіально, але частина території(Крим та частина Донбасу) сьогодні не є нами контрольована. 
2. Дипломатичного суверенітету як такого не має, ми навіть свої внутрішні проблеми вирішуємо озираючись на країни Заходу. 
3. Військовий суверенітет ми відновлюємо, але повинні сказати, що не змогли дати відпір агресорові в Криму, а з невеличкою групою ополченців ведеться незрозуміла війна, на якій гинуть українські хлопці. Тому, допоки ми не будемо в змозі забезпечити в повній мірі безпеку своїй власній державі – до тих пір військовий суверенітет не вважатиметься в повній мірі таким, що відновлений.
4. Економічного суверенітету не має – українська гривня залежить повністю від іноземної, в даному випадку від долара США і її різка девальвація не викликає жодної довіри навіть у власних громадян. Також наша країна не в змозі забезпечити свій народ навіть найнеобхіднішими товарами, за безцінь продовжуються продаватись державні заводи, які ще залишилися нам у спадок від «совка».
5. Українська нація, з її багато тисячолітньою історію має надзвичайну культуру. Але сьогодні держава Україна не опирається на культурні надбання предків, а активно переймає чужі цінності. Це і в піснях, одязі, різних шоу для молодого покоління, іграх для дітей, фільмах та мультфільмах. 

З всього вище вказаного, Україна не має Повного Державного Суверенітету не тільки останні два роки, але із 1991 року ми втрачали один суверенітет за іншим. Спочатку втратили економічний, культурний, пізніше дипломатичний, далі військовий, а сьогодні Україна почала втрачати території.

З наведеного цього робимо висновок, що ліберальна ідеологія, яка і надалі залишається панівною в Україні призводить тільки до втрати населення, території та культури. Тому, для того, щоб відновити Повний Державний Суверенітет Україні потрібно планомірно іти своїм шляхом національного відродження у всіх галузях життя. 

Тож надія в українців сьогодні є тільки на національну ідею, яка зможе припинити розкладання України, яку ліберали проводять вже 25 років.

Остап Стахів, Голова Проводу ГО «Ідея Нації»

пʼятницю, 23 вересня 2016 р.

Світове лихварство та Україна

Почитавши провладну ліберальну пресу, яка на всі сторони схвально вигукувала про врятування української економіки черговим траншем від МВФ, мимоволі перестаєш дивуватися тому сьогоднішньому задурманенні українського народу та не баченні того, як нам на шию міжнародні лихварі за допомогою сьогоднішнього неукраїнського керівництва України закидають петлю на шию.

Міжнародний валютний фонд(МВФ) – зовсім не міжнародна добродійна організація, яка поспішає на допомогу будь-якій країні, де виникають фінансові труднощі чи потреба модернізувати економіку. МВФ створений транснаціональними компаніями для того, щоб нав’язувати державам свою стратегію.

Можна впевнено говорити, що кошти МВФ пропонуються різним країнам як своєрідна приманка. Після того, як розглядається ситуація в якій-небудь країні і відбувається оцінка її труднощів, фахівці фонду готують рекомендації уряду країни, що, на їх думку, слід змінити в її діяльності. Країна-боржник, таким чином, вимушена, якщо бажає отримати хоч невеликий кредит від МВФ, змушена різко скоротити державні витрати, передусім на основні продуктові й інші соціально важливі товари та послуги. Це робиться з метою встановлення в країні соціальної напруги. Найважливішою вимогою є обов’язкова девальвація національної валюти.

Як виглядає із заяв керівництва уряду, Україна мала на початок цього року зовнішніх боргів на суму 66 млрд. $. МВФ цього року нам надав ще 1 млрд. $ кредиту. В сумі виходить 67 млрд. $ боргу перед кредиторами.

Подивившись на такі цифри в доларах, кожен читач напевно подумає, що це досить велика сума, і цікаво, куди ж вона ділась в умілих руках наших лібералів реформаторів. Адже, щоб побудувати асфальтний та сміттєпереробний заводи, або це все вкласти в обороноздатність країни – то результат мав би бути відчутним. Але, щось ніхто з нас не відчув на собі ще жодного полегшення від чергових траншів міжнародних лихварів–кредиторів. 

Особливо звертаю увагу на цифру у 67 млрд. $ - вона представлена без процентів. Тому на прикладі інших країн, які вже мали досвід запозичення великих сум у МВФ, покажемо наглядним прикладом, скільки ж приблизно потрібно віддавати тепер українському народові? За приклад візьмемо знайому усім нам державу – Мексику, якій як і нашій державі дуже активно намагалися «допомагати» кредитами з МВФ. Отже, в 1980 році зовнішній борг Мексики складав 57 млрд. $. У наступні 15 років, з 1980 по 1995 рік, Мексика виплатила 131 млрд. $ тільки на покриття кумулятивних процентних ставок, але все одно вона залишилася винна 159 млрд. $. Ось, що виходить: 57-131=159! Це те, що ми називаємо «банківською арифметикою». Це чисте лихварство. 

У 1987 році ця грабіжницька модель в Мексиці привела до криз руйнування сільськогосподарської, промислової, транспортної і енергетичної інфраструктури у зв’язку з недостатнім їх інвестуванням, яке МВФ замінив нав’язуванням політики масового, безладного імпорту шляхом ліквідації усіх торговельних бар’єрів. 

Можна згадати і інші країни, які пройшли «шокові терапії» від МВФ, зокрема Перу за часів правління Фухімори. В результаті цієї «терапії» Перу втратило роботу 12 млн. людей, 15 млн. зубожіли, а сама країна втратила шанс перейти в категорію індустріально-аграрних країн.
Еквадор. Тут «шокова терапія від МВФ» призвела до спроби введення як національної валюти долара США, що викликало тотальне розорення Еквадору, стихійний бунт дрібних торговців-індійців за підтримки армії і падіння уряду. 

Ірак. Саддам Хусейн в середині 2001 року перевів у євро усі свої рахунки, на які надходили кошти у рамках програми ООН «Нафта в обмін на продукти». «Долар – валюта ворожої нам держави. Ми замінимо долар на іншу валюту – на євро», - говорив міністр Іраку Хікмат. Більше того, в квітні 2002 року Центральний банк Іраку видав розпорядження оплачувати витрати навіть офіційних іракських делегацій за кордоном виключно в євро. 
А потім була війна. А далі «шокова терапія від МВФ». І де зараз економіка Іраку?


З матеріалу, який викладений є очевидним той факт, що МВФ – паразитична структура, один із інструментів лихварів з пограбування і закабалення країн і народів.

Результати «демократичних реформ» за вказівками МВФ в Україні ми спостерігаємо з 1992 року, тобто після того, як Україна стала членом Міжнародного валютного фонду(МВФ). За допомогою міжнародних радників влада в Україні показала, як можна швидко і просто, без ведення активних бойових дій знищити 8 млн. українців і половину промислового потенціалу(а в деяких галузях повністю знищене виробництво), а також забезпечити на 80-90 % зношеності інженерної інфраструктури населених пунктів. Це підсумки тієї неоголошеної війни, яку влада в Україні і МВФ ведуть з українським народом. 

З 2000 року боргове навантаження на кожного українця виросло в 50 разів. Це світовий рекорд!

З високорозвиненої держави Україна перетворилася на сировинний придаток Європи. Україна випала з першої десятки світових виробників зброї і не здатна вчасно поставити необхідну кількість озброєння навіть власній армії. Практично повністю знищено літакобудування, суднобудування також вбите. Сьогодні Україна не може навіть себе забезпечити продовольством у повній мірі, ми картоплю, гречку, яблука і інші види продукції завозимо з-за кордону. І це – при українських чорноземах! Якщо «господарювати» так і далі, то усіх цих «ефективних власників» і «ефективних реформаторів» Україна просто не витримає. 

Тільки при появі керівництва в Україні, яке матиме повну довіру народу і яке розумітиме, що лише розвиток власної промисловості і протекціонізм для українських підприємців – дадуть можливість побудувати сильну державу. Така влада не може з’явитися миттєво. Вона повинна дозріти, опираючись на національну ідею, творчі сили нації та патріотичну силу.

Остап Стахів, Голова Проводу ГО «Ідея Нації»

пʼятницю, 9 вересня 2016 р.

У Львові прокуратура сумує за часами періоду режиму Януковича



8 вересня 2016 року ГО «Ідея Нації» спільно з патріотичними організаціями та родичами утримуваних в СІЗО 5 років без вироку Дутчака, Разгона і Кейбіса провела пікет Прокуратури Львівської області із вимогою неупередженого ставлення у справі про звинувачення.
Вранці перед самим пікетом, Голова Проводу ГО «Ідея Нації» Остап Стахів разом із адвокатом по даній справі мав зустріч із керівництвом Прокуратури у Львівській області. На саму зустріч представники Прокуратури не забажали бачити журналістів, тому львівським журналістам довелося стояти під дверима кабінету близько години, а після самої розмови керівництво Прокуратури Львівської області відмовилось надати коментар по даній справі. Сама зустріч проходила за зачиненими дверима із повчанням активістів, що в Європі ніхто ніколи не пікетує, а ми йдемо в Європу! Чинився тиск та здійснювалися погрози на адвоката, що поклопочуться про позбавлення його ліцензії за те, що він погодився зайти в приміщення Прокуратури і там викласти факти, на які прокурори не мали жодних відповідей, а тільки переглядались один з одним.
Також окремо варто згадати про те, що коли Остап Стахів запропонував керівництву Прокуратури Львівської області запросити на розмову маму Миколи Дутчака, в. о. Прокурора Львівської області сказав: «Хто Вам давав право без мого дозволу когось запрошувати?!» Після чого, представникам громадськості не залишалось нічого іншого, як покинути приміщення Львівської прокуратури і не вислуховувати подальше хамське ставлення до громадян України, яких ці високопосадовці мають захищати, а не чиюсь приватну наживу.
Зрозумівши, що представники прокуратури не маючи жодних законних аргументів для відповіді крім залякування, шантажу, погроз та хамства, Голова Проводу ГО «Ідея Нації» Остап Стахів спільно із громадою розпочав мирну акцію протесту під стінами Львівської прокуратури. Зокрема хочемо додати, що ГО «Ідея Нації» заздалегідь згідно чинного законодавства України подала Заяву на проведення даного заходу у Львівську міську раду. Але, ще під час пікету, Прокуратура Львівської області поширила інформацію на своєму інтернет-ресурсі, назвавши пікет: "таким собі "видовищем""
Реакція Прокуратури Львівської області красномовно свідчить – у прокуратури є що приховувати від громади міста Львова, оскільки така боязнь публічності вище вказаної справи є нічим іншим як бажанням замести сліди від журналістів, експертів та тих ж правоохоронних органів, які вже на всеукраїнському рівні можуть побажати віддати справу шиту білими нитками на дорозслідування, а декого із прокуратури звільнити, або посадити в тюрму за недбальство, що призвела до того, що громадяни України сидять в СІЗО без вироку суду п’ять років.
Після акції, Голова Проводу ГО «Ідея Нації» Остап Стахів заявив: «Таке враження, що очільники прокуратури у Львівській області із ностальгією згадують часи режиму Януковича. Іншого пояснення, чому на мирну та заздалегідь поінформовану акцію протесту в Прокуратурі Львівської області вирішили погрозами, а пізніше і на своєму сайті насмілились зневажити мирний протест громади Львова. Думаю, що ця ситуація не буде залишена без уваги і такі очільники покинуть державні посади, оскільки вони зневажили Конституцію України, яка дає право громадянам на мирні зібрання»
Натомість, Сихівський районний суд міста Львова вчергове переніс слухання справи Дутчака, Разгона та Кейбіса з 8 вересня на 29 вересня 2016 року.

Прес-служба ГО «Ідея Нації»