Забудова на кістках зупинена!

Перипетії довкола незаконної «забудови на кістках», як її нарекла громадськість останнім часом притихли, але не згасли. З ділянки на проспекті Чорновола 45Б, де планували звести високоповерхівку. Вже вивезли техніку та поки зупинили будівельні роботи. Довкола запанувала тиша і всі чекають на рішення суду.
         Нагадаємо, що територія проспекту Чорновола від залізничної колії до вулиці Хімічної  -  місце смерті понад 132 тис. євреїв та 10 тис. українців в роки II світової війни та повоєнний період. Крім того дана територія (проспект Чорновола 45Б) належить до Історичного ареалу міста, отже занесена до світової спадщини ЮНЕСКО, а відтак, усі будівельні роботи, які проводяться на цій території мають бути погоджені з Міністерством культури та проводитися під особливо пильним наглядом держави. Проте саме тут, на кістках тисяч замордованих людей, замовник ТзОВ “Горизонт-Захід” збирався збудувати високоповерхівку.

Історія місця

           

         На ділянці, яка сьогодні має номер Чорновола 45, з початком II світової війни німецька влада створила одне із найбільших у Східній Європі гетто для євреїв. Воно було обмежене сучасними вулицями Джерельна-Хімічна-Замарстинівська та залізничною колією.

 Загалом у гетто було знищено понад 100 тис. Осіб.

 Восени 1944 року, після приходу радянських військ, за зразком таборів ГУЛАГу тут була збудована Львівська пересильна в'язниця № 25, яка через рік перейшла в управління НКВД Відділу виправно-трудових колоній. Сюди звозили засуджених з усієї Галичини, Буковини та Закарпаття з яких формували ешелони для відправки до стаціонарних таборів ГУЛАГу. Серед в'язнів “пересилки” було багато непрацездатних — хворих, виснажених та скалічених від тортур у слідчих в'язницях, старших осіб та вагітних жінок. Такі в'язні місяцями залишалися на місці. Антисанітарія та мізерне харчування провокували високу смертність, особливо серед немовлят та старших людей. Свідки стверджували, що у перші повоєнні роки померлих закопували на  території самої в'язниці.

З 1947 року тут почала діяти обласна лікарня МВС, а з 1995 року тут розміщують різні установи.

За даними Львівської  рятівної археологічної служби у 2009 та 2015 роках на території комплексу здійснювалися пошукові заходи для виявлення захоронень жертв репресій, на одній з ділянок території, поблизу колії, де тепер розташований Меморіальний музейний комплекс “Територія терору” пошуковці знайшли 21 людський останок. Серед яких були й німецькі військовополонені.

За збереження пам’яті, а не бетонних плит

Ще з грудня 2016 ГО «Ідея Нації» проводила акції протесту проти забудови. Десятки мітенгувальників стояли з вивісками, на кшталт «Зупинимо будівництво на кістках», палили дрова в бочці та близько двох місяців тримали блокпост перед забудовою, аби не пропускати важку техніку на територію будівельного майданчика і в такий спосіб не допустити проведення будівельних робіт. Чергували цілодобово не зважаючи на погодні умови.

До чергування долучились члени спілки політичних в’язнів і репресованих, зокрема Петро Осташ, сім’я якого була вислана до Сибіру в часи радянських репресій. Чоловік, зважаючи на особистий досвід, впевнений в тому, що на місці масових поховань та людських страждань не можна будувати житловий будинок. За його словами, на кістках мертвих не виросте живе та здорове потомство.

Ще один активіст Микола Малишев є в’язнем пересильного табору, який ще в дитинстві пройшов через той табір, що був на території сьогоднішньої забудови. Він пригадує тисячі людей, які разом з ним потрапили сюди та те, що ввідбувалося з ними. Тому пан Микола вважає недопустимим зведення житлової високоповерхівки на місці, де закатовано тисячі невинних українців.

Таких противників забудови на цьому місці чимало.

Брат Григорія Стасіва, який сьогодні працює лікарем в сусідній до ділянки будівлі, був ув'язнений в тюрмі на місці гетто та пересильного пункту, нині проспект Чорновола. Григорій пам'ятає розповіді брата про всі ті звірства, які відбувались там з ув'язненими. Ці події дуже вплинули на чоловіка, тому він ніколи не куштував навіть яблук з дерев, які виросли на тому місці.
Сьогодні лікар виступає проти забудови на Чорновола 45Б, бо вважає, що зважаючи на історію того місця, там має бути хіба що пам'ятний знак, але точно не житлова високоповерхівка.

Пані Розалія Ільківна - родичка родини Рондяк, яка ще до війни володіла особняком на тому місці, де опісля організували гетто, а тепер планують звести незаконну забудову на кістках - Чорновола 45Б. Жінка сама прийшла на територію забудови та вирішила поділитися своєю історією з активістами. Її родичі виїхали з свого житла ще до війни, зараз їхні нащадки живуть закордоном. З описів своїх тіток пані Розалія знає, що на місці колишнього особняку її предків німці зробили гетто, а наступна влада розмістила пересильний табір. Жінка зі сльозами на очах зізнається, що коли лише почула про те, що на цьому страшному місці збираються будувати житло, одразу заціпеніла від жаху. Для неї на тій території може бути лише музей, або відповідний пам’ятний знак. Розалія Ільківна просить вповноважені органи дослухатись до її слів та зберегти пам'ять тих жертв, рештки яких залишились назавжди в тій землі.

Рішення органів влади

Довший час забудовник вперто ігнорував закон та попри відсутність відповідної документації продовжував будівельні роботи. Через незаконну забудову постраждали не лише могили тисяч замордованих там колись, а й сусідні до забудови будинки, які вздовж і впоперек тріскаються через горе-забудовника. Це переважно клініки, реабілітаційні центри та споруди громадського призначення. Зокрема у  реабілітаційному центрі "Еліта", який межує із територією Чорновола 45Б, постійно знаходяться близько 50 хворих дітей, так само з'явилися тріщини.

13 грудня 2016 року Львівська держаргбуд інспекція скасувала Декларацію на початок проведення будівельних робіт на проспекті Чорновола 45Б, місці численних жертв українського та єврейського народів.
Остап Стахів, голова проводу ГО “Ідея Нації” відзначив цю подію, як маленьку перемогу, тих небайдужих активістів, які пікетували забудову та всіх, хто в різний спосіб доєднався чи просто підтримав скасування будівництва на кістках. 
Адвокат, пані Ірина Сідловська, повідомила, що ця дата була крайньою для проведення позапланової перевірки дотримання вимог містобудівного законодавства забудовником ТзОВ “Горизонт-Захід 1”. Одразу після перевірки стало відомо, що декларацію на проведення будівельних робіт скасовано. 

Пізніше Шевченківський районний суд м. Львова виніс ухвалу про заборону проведення будь-яких будівельних та підготовчих робіт ТзОВ “Горизонт-Захід1” на ділянці Чорновола 45Б, така Ухвала повинна була одразу потрапити до рук директора фірми забудовника, але близько тижня документ не шукав свого власника. Виконавча служба, яка доправляє Ухвалу до отримувача, шукала директора і на Жовківській 27, де ТзОВ “Горизонт-Захід1” юридично зареєстрований, а фактично не знаходиться (про що був складений Акт виконавчої служби), і приходила до родичів директора, яким на превеликий жаль не відомо, де знаходиться їхня “кровинка”.
На офіційні дзвінки виконавчої служби керівник ТзОВ “Горизонт-Захід 1” або не відповідав, або призначав зустріч, а потім ігнорував її і не з’являвся. Проте все ж забудовнику не вдалося сховатись від виконання закону, тому швидшим часом техніка з будівельного майданчику на Чорновола 45Б виїхала, а роботи припинилися.

13 лютого цього року у Шевченківському районному суді Львова мали розглядати справу про незаконну забудову на пр. Чорновола 45Б. Але в останній момент розгляд було перенесено на 7 березня у зв'язку з тим, що суддя перебуває на лікарняному. Голова ГО "Ідея Нації" Остап Стахів разом з активістами був у суді й надалі приходитиме на кожне засідання суду, не зважаючи на відкладання справи.

      Львів’яни сьогодні стоять перед вибором: загорнути історію бульдозерами, залити бетоном та забути чи пошанувати пам’ять тих, які були закатовані злочинним тоталітарним режимом. Наступне засідання по цій справі відбудеться 7 березня о 15:00 в Шевченківському районному суді м. Львова.  

ГО "Ідея Нації" продовжує через громадські акції протесту протидіяти незаконній забудові у Львові на проспекті Чорновола 45Б та закликає усіх небайдужих львів'ян прийти на суд, аби відстоювати наше право на збереження історичної пам'яті.

Вітаємо із 98-ою річницею створення ЗУНР

Українці по духу і крові!

Щиро вітаю Вас із великим святом, що його святкує уся українська нація!

98 років тому у місті Лева січове стрілецтво на чолі з Дмитром Вітовським провело блискавичну акцію – Листопадовий чин, який показав яскравий вияв волі українського народу до творення своєї власної державності.

Листопадовий чин – це ще одна героїчна сторінка славної історії української Нації, котра завжди утверджувала своє право на державність та можливість самостійно вирішувати свою долю. Сьогодні ми з великою гордістю дивимось на події початку ХХ ст., тому для нас цей вчинок молодого січового стрілецтва є закликом до боротьби у сьогоднішній час.

Нехай світла пам'ять про героїв ЗУНР у наших серцях дає нам віру і наснагу до боротьби заради утвердження такої держави, заради якої поклали свої голови найкращі сини і дочки України.

Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

Голова Проводу «Ідея Нації» Остап Стахів

18 жовтня - день народження ГО «Ідея Нації»

6 років тому народився новий(фото з першої акції 2010 року), світлий рух за національні та соціальні права – громадська організація «Ідея Нації». Рух, який має на меті побудувати державу справедливого ладу, де кожен українець зможе себе реалізувати згідно талантів, які йому надав Господь Бог. Бо творення нацією власної долі – це виконання промислу Божого!

ГО «Ідея Нації» поставила перед собою чіткі завдання і цілі, до яких впевнено крокує уже 6 років. Я пишаюся тим, що мені випала честь бути її керівником - Головою Проводу і служити своїм побратимам та українському народу. «Ідея Нації» наповнена глибоким ідейним духом і кожен її член готовий пронести цю ідею, підтриманий братерськими відносинами всередині організації. Бо тільки так можна перебороти весь бруд, який ллється на нас сьогодні, тільки разом ми зможемо перебороти негаразди та повстати новою силою на світовій арені.

29 листопада 2014 року ГО «Ідея Нації» започаткувала Присягу на вірність ідеям організації на скелях Довбуша та перейшла у структуру орденського типу.

Тому з нагоди цієї дати, 18 жовтня – дня народження громадської організації «Ідея Нації», вітаємо усіх членів та прихильників організації! Знаємо, що наш рух здолає усі перешкоди у побудові Соборної України. Наша сила в нас самих!

До Перемоги!

Голова Проводу ГО "Ідея Нації" Остап Стахів

Україна – незалежна? або як ліберали знищують її суверенітет

Сьогоднішні внутрішні проблеми України(втім, які і вчорашні) є прямим наслідком втрати нашою країною Повного Державного Суверенітету. Перш ніж вияснити, коли ми його втратили, потрібно розібратися з термінами. Отже, що таке Повний Державний Суверенітет?

Він складається із п’яти суверенітетів: 
1. Визнання міжнародним співтовариством території держави; наявність прапора, герба і гімну. 
2. Дипломатичний суверенітет – можливість проводити незалежну міжнародну політику. Дружити з ким вважаєш необхідним, ворогувати з ким вважаєш за потрібне. 
При наявності дипломатичного суверенітету включаються об’єктивні процеси, які диктують необхідність отримання двох наступних суверенітетів. Адже дипломати в своїй діяльності завжди рахуються тільки з реальними фактами, а саме – з військовою силою і сильною економікою. 
3. Військовий суверенітет – можливість дати відпір агресорові і убезпечити безпеку собі і своїм союзникам.
4. Економічний суверенітет – розвиток економіки і виробництва, достатнє для забезпечення своїми силами подальшого розвитку країни. 
Все? Ні, не все. Є ще і п’ятий суверенітет, і, як показує наша історія, він являється найважливішим. За його відсутності і починається шлях в прірву. 
5. Культурний суверенітет.

Підведемо підсумки. Тільки при наявності всіх п’яти суверенітетів можна говорити про наявність Повного Державного Суверенітету.

Для прикладу пропоную порівняти 1991 та 2016 роки. Наскільки суверенітети в Україні з роками втрачались чи набувались. Отже, почнемо з 1991 року: 
1. Україну визнало міжнародне співтовариство, територія України відповідала юридично і фактично у нашому підпорядкуванні. Верховна Рада України прийняла прапор, герб та гімн.
2. На дипломатичному рівні Україна проводила досить самостійну політику маневруючи між Сходом та Заходом. 
3. Військовий суверенітет не підлягав сумніву, у нас була практично міліонна армія, а за ядерним потенціалом ми були третіми у світі. 
4. Економічний суверенітет – ми практично усім себе забезпечували, як в продуктах харчування так і у виробничій сфері важкої та легкої промисловості. Адже промисловість тоді ліберали ще не встигли «прихватизувати», а також не встигли ще ввести «вільний ринок», який і добив українські підприємства. Звісно, що важко нам давався перехід до своєї національної валюти, але якщо б зберегли виробництво, а не дали «реформаторам» порізати його на метал, то результат був би зовсім іншим… 
5. Культурного суверенітету в той час не було. Всі ганялися за імпортними шмотками та гумовими жуйками. Захід тоді вважався передовим, а своя країна – відсталим «совком». Не кажучи, що ми практично не випускали українських фільмів, а «вживали» іноземну продукцію.

Тепер шановний читач, пропоную нам пройтись по всіх п’яти суверенітетах у 2016 році і порівняти, наскільки Україна сьогодні може відповідати Повному Державному Суверенітету. Отже: 
1. Прапор, герб та гімн у нас є. Україну визнає світове співтовариства, зокрема повністю територіально, але частина території(Крим та частина Донбасу) сьогодні не є нами контрольована. 
2. Дипломатичного суверенітету як такого не має, ми навіть свої внутрішні проблеми вирішуємо озираючись на країни Заходу. 
3. Військовий суверенітет ми відновлюємо, але повинні сказати, що не змогли дати відпір агресорові в Криму, а з невеличкою групою ополченців ведеться незрозуміла війна, на якій гинуть українські хлопці. Тому, допоки ми не будемо в змозі забезпечити в повній мірі безпеку своїй власній державі – до тих пір військовий суверенітет не вважатиметься в повній мірі таким, що відновлений.
4. Економічного суверенітету не має – українська гривня залежить повністю від іноземної, в даному випадку від долара США і її різка девальвація не викликає жодної довіри навіть у власних громадян. Також наша країна не в змозі забезпечити свій народ навіть найнеобхіднішими товарами, за безцінь продовжуються продаватись державні заводи, які ще залишилися нам у спадок від «совка».
5. Українська нація, з її багато тисячолітньою історію має надзвичайну культуру. Але сьогодні держава Україна не опирається на культурні надбання предків, а активно переймає чужі цінності. Це і в піснях, одязі, різних шоу для молодого покоління, іграх для дітей, фільмах та мультфільмах. 

З всього вище вказаного, Україна не має Повного Державного Суверенітету не тільки останні два роки, але із 1991 року ми втрачали один суверенітет за іншим. Спочатку втратили економічний, культурний, пізніше дипломатичний, далі військовий, а сьогодні Україна почала втрачати території.

З наведеного цього робимо висновок, що ліберальна ідеологія, яка і надалі залишається панівною в Україні призводить тільки до втрати населення, території та культури. Тому, для того, щоб відновити Повний Державний Суверенітет Україні потрібно планомірно іти своїм шляхом національного відродження у всіх галузях життя. 

Тож надія в українців сьогодні є тільки на національну ідею, яка зможе припинити розкладання України, яку ліберали проводять вже 25 років.

Остап Стахів, Голова Проводу ГО «Ідея Нації»

Світове лихварство та Україна

Почитавши провладну ліберальну пресу, яка на всі сторони схвально вигукувала про врятування української економіки черговим траншем від МВФ, мимоволі перестаєш дивуватися тому сьогоднішньому задурманенні українського народу та не баченні того, як нам на шию міжнародні лихварі за допомогою сьогоднішнього неукраїнського керівництва України закидають петлю на шию.

Міжнародний валютний фонд(МВФ) – зовсім не міжнародна добродійна організація, яка поспішає на допомогу будь-якій країні, де виникають фінансові труднощі чи потреба модернізувати економіку. МВФ створений транснаціональними компаніями для того, щоб нав’язувати державам свою стратегію.

Можна впевнено говорити, що кошти МВФ пропонуються різним країнам як своєрідна приманка. Після того, як розглядається ситуація в якій-небудь країні і відбувається оцінка її труднощів, фахівці фонду готують рекомендації уряду країни, що, на їх думку, слід змінити в її діяльності. Країна-боржник, таким чином, вимушена, якщо бажає отримати хоч невеликий кредит від МВФ, змушена різко скоротити державні витрати, передусім на основні продуктові й інші соціально важливі товари та послуги. Це робиться з метою встановлення в країні соціальної напруги. Найважливішою вимогою є обов’язкова девальвація національної валюти.

Як виглядає із заяв керівництва уряду, Україна мала на початок цього року зовнішніх боргів на суму 66 млрд. $. МВФ цього року нам надав ще 1 млрд. $ кредиту. В сумі виходить 67 млрд. $ боргу перед кредиторами.

Подивившись на такі цифри в доларах, кожен читач напевно подумає, що це досить велика сума, і цікаво, куди ж вона ділась в умілих руках наших лібералів реформаторів. Адже, щоб побудувати асфальтний та сміттєпереробний заводи, або це все вкласти в обороноздатність країни – то результат мав би бути відчутним. Але, щось ніхто з нас не відчув на собі ще жодного полегшення від чергових траншів міжнародних лихварів–кредиторів. 

Особливо звертаю увагу на цифру у 67 млрд. $ - вона представлена без процентів. Тому на прикладі інших країн, які вже мали досвід запозичення великих сум у МВФ, покажемо наглядним прикладом, скільки ж приблизно потрібно віддавати тепер українському народові? За приклад візьмемо знайому усім нам державу – Мексику, якій як і нашій державі дуже активно намагалися «допомагати» кредитами з МВФ. Отже, в 1980 році зовнішній борг Мексики складав 57 млрд. $. У наступні 15 років, з 1980 по 1995 рік, Мексика виплатила 131 млрд. $ тільки на покриття кумулятивних процентних ставок, але все одно вона залишилася винна 159 млрд. $. Ось, що виходить: 57-131=159! Це те, що ми називаємо «банківською арифметикою». Це чисте лихварство. 

У 1987 році ця грабіжницька модель в Мексиці привела до криз руйнування сільськогосподарської, промислової, транспортної і енергетичної інфраструктури у зв’язку з недостатнім їх інвестуванням, яке МВФ замінив нав’язуванням політики масового, безладного імпорту шляхом ліквідації усіх торговельних бар’єрів. 

Можна згадати і інші країни, які пройшли «шокові терапії» від МВФ, зокрема Перу за часів правління Фухімори. В результаті цієї «терапії» Перу втратило роботу 12 млн. людей, 15 млн. зубожіли, а сама країна втратила шанс перейти в категорію індустріально-аграрних країн.

Еквадор. Тут «шокова терапія від МВФ» призвела до спроби введення як національної валюти долара США, що викликало тотальне розорення Еквадору, стихійний бунт дрібних торговців-індійців за підтримки армії і падіння уряду. 

Ірак. Саддам Хусейн в середині 2001 року перевів у євро усі свої рахунки, на які надходили кошти у рамках програми ООН «Нафта в обмін на продукти». «Долар – валюта ворожої нам держави. Ми замінимо долар на іншу валюту – на євро», - говорив міністр Іраку Хікмат. Більше того, в квітні 2002 року Центральний банк Іраку видав розпорядження оплачувати витрати навіть офіційних іракських делегацій за кордоном виключно в євро. 
А потім була війна. А далі «шокова терапія від МВФ». І де зараз економіка Іраку?

З матеріалу, який викладений є очевидним той факт, що МВФ – паразитична структура, один із інструментів лихварів з пограбування і закабалення країн і народів.

Результати «демократичних реформ» за вказівками МВФ в Україні ми спостерігаємо з 1992 року, тобто після того, як Україна стала членом Міжнародного валютного фонду(МВФ). За допомогою міжнародних радників влада в Україні показала, як можна швидко і просто, без ведення активних бойових дій знищити 8 млн. українців і половину промислового потенціалу(а в деяких галузях повністю знищене виробництво), а також забезпечити на 80-90 % зношеності інженерної інфраструктури населених пунктів. Це підсумки тієї неоголошеної війни, яку влада в Україні і МВФ ведуть з українським народом. 

З 2000 року боргове навантаження на кожного українця виросло в 50 разів. Це світовий рекорд!

З високорозвиненої держави Україна перетворилася на сировинний придаток Європи. Україна випала з першої десятки світових виробників зброї і не здатна вчасно поставити необхідну кількість озброєння навіть власній армії. Практично повністю знищено літакобудування, суднобудування також вбите. Сьогодні Україна не може навіть себе забезпечити продовольством у повній мірі, ми картоплю, гречку, яблука і інші види продукції завозимо з-за кордону. І це – при українських чорноземах! Якщо «господарювати» так і далі, то усіх цих «ефективних власників» і «ефективних реформаторів» Україна просто не витримає. 

Тільки при появі керівництва в Україні, яке матиме повну довіру народу і яке розумітиме, що лише розвиток власної промисловості і протекціонізм для українських підприємців – дадуть можливість побудувати сильну державу. Така влада не може з’явитися миттєво. Вона повинна дозріти, опираючись на національну ідею, творчі сили нації та патріотичну силу.

Остап Стахів, Голова Проводу ГО «Ідея Нації»

У Львові прокуратура сумує за часами періоду режиму Януковича

8 вересня 2016 року ГО «Ідея Нації» спільно з патріотичними організаціями та родичами утримуваних в СІЗО 5 років без вироку Дутчака, Разгона і Кейбіса провела пікет Прокуратури Львівської області із вимогою неупередженого ставлення у справі про звинувачення.

Вранці перед самим пікетом, Голова Проводу ГО «Ідея Нації» Остап Стахів разом із адвокатом по даній справі мав зустріч із керівництвом Прокуратури у Львівській області. На саму зустріч представники Прокуратури не забажали бачити журналістів, тому львівським журналістам довелося стояти під дверима кабінету близько години, а після самої розмови керівництво Прокуратури Львівської області відмовилось надати коментар по даній справі. Сама зустріч проходила за зачиненими дверима із повчанням активістів, що в Європі ніхто ніколи не пікетує, а ми йдемо в Європу! Чинився тиск та здійснювалися погрози на адвоката, що поклопочуться про позбавлення його ліцензії за те, що він погодився зайти в приміщення Прокуратури і там викласти факти, на які прокурори не мали жодних відповідей, а тільки переглядались один з одним.

Також окремо варто згадати про те, що коли Остап Стахів запропонував керівництву Прокуратури Львівської області запросити на розмову маму Миколи Дутчака, в. о. Прокурора Львівської області сказав: «Хто Вам давав право без мого дозволу когось запрошувати?!» Після чого, представникам громадськості не залишалось нічого іншого, як покинути приміщення Львівської прокуратури і не вислуховувати подальше хамське ставлення до громадян України, яких ці високопосадовці мають захищати, а не чиюсь приватну наживу.

Зрозумівши, що представники прокуратури не маючи жодних законних аргументів для відповіді крім залякування, шантажу, погроз та хамства, Голова Проводу ГО «Ідея Нації» Остап Стахів спільно із громадою розпочав мирну акцію протесту під стінами Львівської прокуратури. Зокрема хочемо додати, що ГО «Ідея Нації» заздалегідь згідно чинного законодавства України подала Заяву на проведення даного заходу у Львівську міську раду. Але, ще під час пікету, Прокуратура Львівської області поширила інформацію на своєму інтернет-ресурсі, назвавши пікет: "таким собі "видовищем""

Реакція Прокуратури Львівської області красномовно свідчить – у прокуратури є що приховувати від громади міста Львова, оскільки така боязнь публічності вище вказаної справи є нічим іншим як бажанням замести сліди від журналістів, експертів та тих ж правоохоронних органів, які вже на всеукраїнському рівні можуть побажати віддати справу шиту білими нитками на дорозслідування, а декого із прокуратури звільнити, або посадити в тюрму за недбальство, що призвела до того, що громадяни України сидять в СІЗО без вироку суду п’ять років.

Після акції, Голова Проводу ГО «Ідея Нації» Остап Стахів заявив: «Таке враження, що очільники прокуратури у Львівській області із ностальгією згадують часи режиму Януковича. Іншого пояснення, чому на мирну та заздалегідь поінформовану акцію протесту в Прокуратурі Львівської області вирішили погрозами, а пізніше і на своєму сайті насмілились зневажити мирний протест громади Львова. Думаю, що ця ситуація не буде залишена без уваги і такі очільники покинуть державні посади, оскільки вони зневажили Конституцію України, яка дає право громадянам на мирні зібрання»

Натомість, Сихівський районний суд міста Львова вчергове переніс слухання справи Дутчака, Разгона та Кейбіса з 8 вересня на 29 вересня 2016 року.

Прес-служба ГО «Ідея Нації»

Чому Польщі цікавіше танцювати під московську балалайку ніж під українські цимбали?

Останні події, дописи у ЗМІ та поведінка гаранта України та інших відомств, спонукали мене до написання статті, яка б дала відповідь тим лицемірам та знахабнілим лібералам, що намагаються втоптати в болото українську історичну пам'ять. Сьогодні уже нікого не здивуєш тим, як східні чи західні сусіди намагаються очорнити діяльність національно-визвольних рухів українського народу. І коли така поведінка йде від нашого східного сусіда, то це є цілком зрозуміло у вирі новітньої україно-московської війни. Але, коли безпідставно линуть звинувачення в сторону українських національних Героїв від сусіда, який себе називає нашим союзником, то мимоволі згадуєш вислів Черчилля: «У держави не має друзів і ворогів, а є лише свій інтерес». Так який інтерес переслідує Польща, яка останнім часом намагається перекручуванням історичних подій викликати в української нації почуття неповноцінності, адже представники Польщі говорять про події, які відбувалися саме на українських теренах. І так виходить, що польські урядові очільники трактують українському народові його історію, як колись окупувавши нашу етнічну територію - диктували нам свої порядки за панщини.

Я не буду зупинятися в даній статті на тих рішеннях польського сенату про геноцид поляків на Волині з сторони українського населення. Адже доказувати, що ми на своїй землі маємо право на відсіч окупантові – те саме, що просити сусіда про право користуватися колодязем на своєму подвір’ї. Проте мені, стає цілком і повністю зрозумілою позиція Польщі, яка не ставить жодних претензій сьогодні до Російської федерації за дві Катині, але усіляко намагається повчати нас за оборону рідної землі.

Можливо такий політичний хід Польщі є нічим іншим, як показ свого безсилля в політиці з країнами західної Європи, де поляки крім свого аграрного сектору і великої кількості заробітчан нічого догідного не мажуть постачати?! Бо підорювати польських високопоставлених політиків у змові з Москвою мені не дуже б хотілося, хоча такий висновок напрошується сам по собі.

Якщо офіційна Варшава не усвідомила, що загравання з московитами ніколи нічого доброго не віщувала – то це говорить тільки про політичну незрілість сьогоднішнього керівництва польської держави. І така поведінка в історії вже мала місце, коли в період між Першою і Другою світовою війною поляки намагалися провести насильну полонізацію українського населення, проводячи Пацифікацію та боротьбою з національно-свідомою молоддю. Після чого Польща втратила свою державність, будучи знищеною державами західної Європи, а пізніше на 50-ть років потрапивши під владу Москви. Якщо історія нічого не вчить нашого західного сусіда, то йому хіба варто поспівчувати.

Якою ж має бути відповідь нашої сторони на антиукраїнські дії Польщі? Перше: не піддаватися на провокації шовіністичних польських кіл та агентів впливу Москви, яка направляє радикалізоване польське суспільство через своїх маріонеток у польському сенаті. Друге: потрібно відстоювати честь українських національних Героїв, які своїм прикладом та жертовною боротьбою віддали усе своє життя на служіння Україні. Звісно, що сьогодні чекати на національну політику від чинного деморалізованого та дискредитованого керівництва нашої держави ми не можемо через ряд багатьох причин, основною з яких є її неукраїнське обличчя(всі інші є похідні). Тому ми можемо опиратися лише на українських істориків, українські громадські організації та українську церкву, яка також вже почала на собі відчувати «дружбу» західного сусіда.

Також мені цілком є зрозумілою позиція Польщі в плані відношення до сьогоднішньої Української держави, оскільки її керівництво призвело за 25 років до втрати армії, промисловості та тимчасово окремих території: шельф Чорного моря з багатим покладом нафти і газу біля о. Зміїний – Румунії, частину території – Молдові, частина прикордонної зони – Білорусії, півострів Крим – Російській федерації, Донбас – терористам ДНР і ЛНР. Тож польська сторона намагається використати тимчасову слабкість нашої держави і нікчемного її керівництва для здобуття своїх успіхів за рахунок України. Проте, як завжди, поляки забувають, що ми не тільки повертаємо ситуацію в статус-кво, але і переходимо у наступ, як це було на Волині 11 липня 1943 року. Як то кажуть, історія має властивість повторюватися…

            Сьогоднішня наша зброя – це проведення тематичних лекцій по навчальних закладах, яка має розпочатися вже з нового навчального року, популяризація історичних книг українських істориків та проведення круглих столів із залученням відповідних експертів. До цієї діяльності мають бути активно залученні українські ЗМІ та ЗМІ, які належать діаспорі і українська церква в Україні та за кордоном.

           

 Таким має бути початок нашої відповіді! Все інше, уже скоро проясниться!

Голова Проводу ГО «Ідея Нації» Остап Стахів