«Національний Фронт» у Гурбах вшанував воїнів УПА

Щороку люди їдуть в урочище Гурби, що у Здолбунівському районі, аби вшанувати пам’ять загиблих вояків УПА. Тут наприкінці травня 1944 року, за різними відомостями, зійшлись у бою приблизно 3,5 тисячі вояків Української Повстанської Армії та 30 тисяч солдат НКВС та Червоної армії. Кілька років тому тут розпочалось спорудження чоловічого монастиря. Згодом — звели пантеон слави загиблим у Гурбенському бою воякам Української Повстанської Армії.

Цьогоріч до Гурбів приїхало кількасот людей, які прийшли віддати шану тим, хто воював і загинув за Україну. Напередодні дня вшанування організатори та священики монастиря на Гурбах звернулись до політиків із закликом полишити партійну символіку і гасла.

Гідно вшанували пам'ять солдати сучасної української армії відсалютували воякам армії повстанської залпом з автоматів, а козаки — пострілами зі справжньої козацької гармати.

Як зазначив лідер громадської ініціативи "Національний Фронт" Остап Стахів: "Дякуючи звитязі воїнів УПА, українці наприкінці ХХ ст. здобули Українську державу. Завдання нашого покоління є зробити Україну могутньою як військово так і економічно. Бо тільки у власній державі, яка дбає про свій народ - можна розвинути ті дари, які кожному з нас дав Господь Бог".

Митрополит Рівненський і Острозький Української православної церкви Київського патріархату Євсевій відслужив молебень по вояках. А ветерани УПА пом’янули своїх полеглих побратимів.

Прес-служба "Національного Фронту"

В'єтнамська віддяка за гостинність

«Як ви отримали громадянство України, не знаючи мови?» – З таким запитанням звернулася суддя до в’єтнамців – громадян України, які проходили свідками у справі про міжетнічну сутичку у харківській школі № 8.

19 квітня відбулося чергове засідання суду у справі про побиття двох учнів школи № 8 групою в’єтнамських підлітків. Нагадаємо, що 8 листопада 2010 року біля харківської школи № 8 група в’єтнамських підлітків напала і побила українських школярів Дениса Безбородова і Женю Челомбітько.

В результаті наші хлопці отримали серйозні ножові поранення в спину і тільки своєчасна медична допомога врятувала їх життя. В’єтнамські підлітки у сутичці використовували не тільки ножі, але і заточені кілки – очевидно, їх національне зброю. (Докладніше все викладено в статті «В’єтнамці били підлітків загостреними кілками.» )

Було порушено кримінальну справу за ч.2 ст.15 та ч.2 ст.115 КК-«замах на вбивство». Обвинувачений тільки один – громадянин В’єтнаму 1995 р. Май Тхань Дат. Решта нападники, в тому числі і організатор нападу Фан Сунь Хуй, проходять у якості свідків.

Організатор бійки Фан Сунь Хуй, учень 11 класу тієї ж школи № 8, пояснюючи причини, що спонукали його влаштувати «розборки» за допомогою своїх друзів – в’єтнамців сказав, що його кривдили: – “… вони дивилися на мене і сміялися…”

Підсудний неодноразово заявляв, що його ображали школяри-українці і на незаконні дії його підштовхнуло відчуття помсти українцям взагалі, а потерпілих він навіть не знав особисто. Але суд, всіляко намагаючись уникати акцентування міжетнічного характеру справи, просто не звертав уваги на подібні зізнання.

У судовому засіданні було встановлено, що Фан Сунь Хуй заздалегідь виготовив зброю для нападу – дерев’яний кілок, скликав для підтримки своїх друзів, які потім взяли участь у нападі, напав на Діму і Женю, наносив їм удари. Але незважаючи на все це слідство і суд чомусь не знайшли підстав для притягнення його до кримінальної відповідальності.

Інші нападники – учні 10-11 класів, також проходять у якості свідків – «… просто гуляли поруч, побачили бійку, підбігли з цікавості подивитися, нікого не били, нічого не бачили. потім злякалися і втекли … »

Що цікаво – всі учні – в’єтнамці є громадянами України, народилися в Харкові. Деякі з них добре володіють російською мовою, інші – майже не знають її. Один зі свідків – учень 11 класу 97 школи До Ванг Хо вивів із себе суддю – «Як ви отримали громадянство України, не знаючи російської мови? Як ви довчилась до 11 класу, не знаючи мови? »- гнівно запитувала вона, потрясаючи перед ним українським паспортом.

Під кінець засідання сім’я потерпілого Жені Челомбітько отримала від українського правосуддя черговий подарунок. Постраждалі хотіли в рамках кримінальної справи подати позов про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Але його відмовилися прийняти – виявляється, постраждалі самі, за свій рахунок повинні зробити офіційний переклад на в’єтнамський мову і тільки потім подати його підсудному. Ну хіба не знущання? Толерантність і гуманізм – для іноземців, додатковий клопіт і витрати – для українців.

Ось такий суд у комуно-комслмольській системі.

Удовиченко Сергій, м. Харків, 19.04.2011р.

«Національний Фронт» проведе вікову люстрацію

У Львові 18 квітня у прямому ефірі на ЛТБ у програмі «Громадська думка» презентували поза політичну громадську ініціативу «Національний Фронт».

«У цих складних соціо-політичних умовах ми повинні творити рух, який захищатиме громадян, стане на їх сторону, відстоюватиме права народу і заставить владу діяти на догоду людям. Ми є позаполітична громадська ініціатива, яка стане тим фронтом, що захистить людей від нинішньої влади. Українці уже не довіряють партіям. Тому ми обрали нову форму діяльності, яка спрямована на захист кожного громадянина», - каже лідер громадської ініціативи «Національний Фронт» Остап Стахів.

«Я переконаний, що ми повинні провести вікову люстрацію, усунути від влади усіх, хто виріс та працював радянській системі. Молодь повинна сформувати ядро нашої організації і отримати реальний вплив на хід подій в Україні», - додає лідер «Національного Фронту».

За словами Остапа Стахіва, сьогодні уже є певні напрацювання, які при спільних зусиллях молодих людей з усієї України обов’язково дадуть результат.

«Ми закликаємо молодих людей, які бачать, як повинна розвиватись Україна - приєднуватись до нашої ініціативи, ставати в наші ряди і разом вирішувати ті проблеми, які не можуть вирішити колишні комуно-комсомольські діячі, що живуть ще радянським минулим», - закликав Стахів.

Прес-служба громадської ініціативи «Національний Фронт»

Вітання з Благовіщенням

З першими променями весняного сонечка, пахощами зораної землі приходить в Україну свято Благовіщення. Саме цього дня вісник Божий, Архангел Гавриїл приніс чудову, благу звістку про майбутнє народження Сина Божого.

Ще 1037 року за наказом князя Ярослава Мудрого під час розбудови великого Києва засновано кам’яну церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці на Золотих воротах, щоб завжди була радість тому місту. Так символічно було засвідчено, що наш народ перебуває під опікою і заступництвом Божої Матері.

Вітаю вас з величним і світлим святом Благовіщення та щиро бажаю, щоб щастя та добро ніколи не полишало святий град Київ і всю нашу святу Україну. Я хочу, щоб кожний куточок нашої країни, кожна оселя, кожна людина у цей день відчули радість, тепло та затишок.

Нехай кожен з нас цього дня зробить бодай одну добру справу, допоможе ближньому, посміхнеться незнайомому, побажає добра друзям. І тоді, я переконаний, весь наш світ стане хоч трохи світлішим, радіснішим та щасливим.

Дорогі побратими! Бажаємо вам зустріти Свято Благовіщення у піднесеному настрої, зі світлими помислами та намірами. Від усього серця зичимо щастя і благополуччя в кожен будинок, кожній українській сім'ї!

Голова Проводу Всеукраїнської ініціативи "Національний Фронт" Остап Стахів

Дмитро Донцов – творець українського інтегрального націоналізму

Дмитро Донцов – визначний український публіцист, політичний діяч, літературний критик, ідеолог українського інтегрального націоналізму.

Народився Дмитро Донцов в м. Мелітополі (тепер Запорізька обл.) 10 вересня 1883 року. В 1900 – 1911 роках навчався в Петербурзькому та Віденському університетах. Належав до Революційної Української Партії та УСДРП, за що його двічі заарештовували (1905, 1907).

В 1913 році, виступаючи на 2-му всеукраїнському з’їзді у Львові, у своїй доповіді “Сучасне політичне положення нації і наші завдання” накреслив програму побудови Української незалежної держави. В 1914 – 1918 роках – голова і активний член Союзу визволення України. Донцов очолював українське телеграфне агентство, Державне бюро преси. Українське пресове бюро в Берліні. Донцов виступив засновником Української партії національної роботи.

З 1939 року жив у еміграції в Німеччині, Чехословаччині, Франції. В 1949 році оселився в Канаді, де викладав українську літературу в Монреальському університеті.

Донцов – автор багатьох публіцистичних праць. Серед найвідоміших праць варто назвати “Націоналізм” (1926). У цій праці він сформулював засади нового українського світогляду, який означив як “чинний націоналізм”, тобто інтегральний націоналізм, на підставі популярних на Заході теорій, що розглядали вольовий чинник, як ірраціональну рушійну силу історичного процесу.

Ось основні засади інтегрального націоналізму.

Нація - абсолютна цінність.

Політичні партії, класи повинні поєднатися заради Вищої мети.

Вища мета – незалежність держави.

Мета виправдовує всі засоби.

Майбутню державу повинен очолити вождь, керманич з необмеженою владою.

Соціально – економічні питання - другорядні; скоріш за все держава

буде аграрною, з розвинутою кооперацією і капіталістичною промисловістю.

Необхідно діяти, відкинувши жодні політичні дискусії.

Керуючись ідеями Ніцше і Ортем-і-Гасета, Донцов прийшов до генерального висновку: нація – не лише “мовна чи національна збірнота”, - нація – це воля щось спільне творити”. Донцов намагався прищепити українській суспільності волю до влади і вволю до життя , фанатизм на шляху боротьби за власну ідею, тверду віру у власні сили, і тільки такий вихід він вбачав у творенні повновартісної нації. Націю може порятувати лише народження нової психології переможців, а не рабів, “не вічний стогін покараних рабів і сльози”.

Коли ж Донцов говорить про суспільну еліту, то усвідомлює під цим не якісь матеріальні чи політичні переваги. Еліта, вибрані – це ті, хто вимагає від себе більше ніж інші, навіть якщо ці вимоги їм не під силу.

Історія, політика й мистецтво в його теоріях стоять поруч. У праці “Де шукати наших історичних традицій”, Донцов із захопленням описував суворі епізоди історії козацтва і вважав, що коли українці відмовилися від політики національної агресії, коли національна ідея почала керуватися загальнолюдськими цінностями, перестала реалізовуватися через фанатизм, інстинктивні почування, емоційність, а не розумовість, дух національної нетерпимості, як це було за часів Б.Хмельницького і тоді, коли Україна ще утримувала свою державність, тоді саме і почалося звиродніння нашого національного почуття.

Заангажованість мистецтва політичними ідеями для нього цілком природна річ. Тому Донцов наголошує на особливій ролі письменників у суспільстві – як сили, що формує свідомість людей. Корінь зла, головну причину того, що українці втратили колишню силу духу, перетворилися на провінцію Європи, Донцов вбачав у самих українцях. Вістря критики він спрямував проти тих ідеологів національно-визвольного руху України, які спиралися на загальнолюдські, демократичні ідеали, насамперед М.Драгоманова, М.Грушевського та ін. Він закидав їм брак фанатизму й віри, страх нав’язати свою волю, свою ідеологію, як окремій особі, так і ворожій нації.

Донцов послідовно обстоював ідею незалежності України та застерігав від орієнтації на Москву, незважаючи на те, чи вона царська, республіканська, буржуазна чи пролетарсько-соціалістична.

Помер Донцов 30 лютого 1973 року. Ідеї Донцова мали великий вплив на молодь у передвоєнний час і стали ідеологічним обґрунтуванням діяльності організації Українських Націоналістів (ОУН). Своєю працею він творив українське відродження.

Прес-служба Всеукраїнської ініціативи "Національний фронт"

Остап Стахів: "Результат нашої перемоги - це зміна системи!"

Доки у нас не зміниться модель держави, революційно чи евулюційно - до тих пір у нашій державі нічого не зміниться.

Про це сьогодні, 30 березня, під час прес-конференції "Яка революція потрібна Україні?" заявив представник Всеукраїнської ініціативної групи "Національний Фронт" Остап Стахів.

"Сьогодні в світі відбуваються процеси, але наша сьогоднішня так звана парламентська і позапарламентська опозиція не хоче бути сучасною, влада не бажає бути сучасною. і виходить, що від цього страждає 46 млн. в Україні. Тому найкращі їдуть за кордон, ніби тут не можна працювати. А сьогодні так виходить, що держава сама по собі, люди самі по собі. Тому громадяни мають показувати, що вони тримають ситуацію на контролі і у випадку чого ставати на захист своїх прав." – наголосив Стахів.

Водночас, директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін додав, що завдячуючи недолугим діям сьогоднішньої влади, кожен громадянин уже сьогодні винен 2,5 тис. грн. зовнішніх запозичень.

У свою чергу Володимир Подгорнов, президент українсько фонду «Громадська думка» зазначив, що враховуючи сучасний стан справ в Україні, згідно із соціологічних досліджень 54 % громадян жалкують, що СРСР розпався як держава.

Прес-служба «Національного фронту»

Вшанування січовиків Карпатської України на Верецькому перевалі

27 березня ВГО "Ідея Нації" під керівництвом Головного Провідника Остапа Стахіва спільно з націонал-патріотичними організаціями урочисто шанувала пам'ять загиблих патріотів – Героїв Карпатської України. Захід відбувся біля могили закатованих січовиків, що знаходиться на Верецькому перевалі.

Вшанування розпочалось з відправлення панахиди, по замордовуваннях українських молодих хлопців, що стали на захист Карпатської України.

Пізніше перед присутніми виступили представники політичних в'язнів, братства ОУН-УПА та депутати Львівської обласної ради. Але найбільше вразив присутніх виступи молодих школярів з навколишніх сіл, які в українських одностроях співами та танцями вшановували Героїв Карпатської України.

На завершення урочистих подій зазвучала бандура у виконанні Заслуженого артиста України Остапа Стахіва-старшого.

Пімсти смерть Великих Лицарів.

Прес-служба ВГО "Ідея нації"

Довідка від Василя Гренджа-Донського:

"Полонених галицьких січовиків розіп'яли на дерева"

За Ясіня-Репеговом, на польському кордоні, за митницею на Татарському перевалі очікувала мішана мадярсько-польська комісія, щоб перебрати полонених січовиків галичан.

Незабаром привели 30 січовиків, зловлених по горах Гуцульщини, а кількох із в'язниць. Були вони пов'язані, в страшний спосіб збиті не тільки тими, що їх зловили, але й самими вояками, що їх ескортували.

На землі лежав ще сніг, добра половина січовиків боса, бо забрали від них не тільки всі вартісні речі, але постягали і чоботи і черевики. Дехто з них загорнув ноги в онучі, в рушники, в торби, але й були такі, що йшли вповні босими ногами в снігу.

Із тридцятьох людей поляки вибрали шістьох і повели з собою. Чи це були шпигуни, чи одні з передових галицьких борців, що були заведені у польській "чорній листі", яких чекали ще гірші муки і смерть, не відомо.

Решту галичан відвели на півтора кілометра далі у ліс, яким проходила фронтова бойова лінія за світової війни. Тут їх розіп'яли на деревах. По-перш поприв'язували їм руки заржавілим колючим дротом, що знайшли в старій фронтовій лінії, відтак розіп'яті руки й ноги поприбивали залізними скобами та великими цвяхами, що ними прибивають рейки на залізницях. Над розп'ятими, але ще живими героями почали мадяри і поляки знущатись, плюючи їм у вічі та б'ючи їх рушницями. Відтак гонведи, а з ними разом і мадярський хуліган Цайгер та мадярський бандит Данищук одного за другим розстрілювали...

Розіп'яті герої віддавали свої шляхетні душі словами: "Слава Україні!" і співом "Ще не вмерла Україна..."